Ось знову повертаємося до цивілізації після проведення часу на Шипоті. Все сприймається якось по-іншому: Інтернет, світло, тепло ліжко, холодильник і т.д., і сам собі дивуєшся, як обходився без цих всіх речей. Ну добре, повернемося до самого Шипоту.
На початку все було прекрасно, ми вже попали в заповнений табір, багато людей – Шипіт вже живе (потрібно відмітити, що Шипіт живе завжди!).
Сонечко, паління ватри, нові знайомі, музика, спілкування з людьми від філософії до політики – все просто супер! Но тут неочікувано після паління ватри о 3 годині вночі починається злива, яка тривала 24 години без перестанку. Все мокре, борщ з дощем, нема на тобі сухесенької ниточки – ось така боротьба з природою. За цей час багато людей покинуло Шипіт, але самі стійки вистояли, а потім появилось сонечко і все стало прекрасно і сухо.
Шипіт – це незабутні вечори біля вогнища, інтеграція людей з різних куточків України, де Захід і Схід існують разом, навіть ми зустріли людей з Польщі, Німеччини та Білорусії.
Природу та саму атмосферу Шипоту не передати ніякими словами та фотографіями, коли готуєш на криштально-чистій воді із струмка, нема шуму автомобілів, найближчий клаптик цивілізації (сільський магазин «Плай») у підніжжя за півгодини ходьби.
Схід сонця в горах, гірські струмки – це потрібно бачити просто самому та зануритися у водоспад «Шипіт».
Шипіт, чекай, ми ще повернемося!
Метки: фото Шипіт 2010, Шипіт 2010
[...] ми вже писали про Шипіт 2010, а сьогодні хочемо ще поділитися фотографіями з [...]
І я там був. Поїхав сам. Компанію знайшов на місці. Інтернаціональна вийшла компанія: Київ, Харків і Рівне. З Рівного було дуже багато. Правда, так як я примкнув до компанії, то став заручником ситуації. Коли почався дощ і кінця йому не було видно, компанія почала роз’їжджатися: у одних дитина захворіла, інша гуділа десь цілу ніч і прийшла вся мокра, а на додачу виявилося, що її палатка була незакрита і в ній все плавало, харківські дівчата поїхали в Мукачево, а їх друг – в Умань. От і залишився я сам з Дімою Кочкіним. Але то такий чел, що може цілий день в себе вливати все, що наливають і курити все, що тягнеться і при цьому нормально себе почувати. Він з олдових… На додачу його вдень з вогнем не знайдеш. Я ще побродив по Шипоту з годину, поки харківські збирались, весь змок і вирішив, що перспектива їсти холодну тушонку мене не радує. А тому швиденько зібрався і о 17:10 ми попрямували на Воловець. А там о 18:40 електричкою на Львів та потягом о 23:20 на Рівне. Стосовно самого Шипоту, то мені і сподобалось і не сподобалось одночасно. Та про це згодом.
Шипіт forever!